МЕНЮ САЙТА
<
>
 
САЙТИ ДРУЗІВ
<
>
 
Статистика
 
Головна » 2011 » Вересень » 12 » До 70-річчя оборони Дніпродзержинська. ВОНИ ЗАХИЩАЛИ РІДНЕ МІСТО
17:37
До 70-річчя оборони Дніпродзержинська. ВОНИ ЗАХИЩАЛИ РІДНЕ МІСТО
       Напередодні святкових урочистостей з приводу 20-річчя Незалежності України практично непоміченою залишається ювілейна дата, пов’язана з трагічними сторінками 1941-го. Це – 70-річчя оборони міст Дніпропетровська і Дніпродзержинська як єдиної загальновійськової операції, що проходила від початку артобстрілу Дніпродзержинська до переходу радянських військ на лівий берег Дніпра.

Нажаль, з усіх героїв оборони нашого міста, більшість городян знає ім’я лише Івана Долматова, командира винищувального батальйону, створеного влітку 1941 року у місті зі співробітників міліції і НКВС. Це невипадково: його пам’ять у місті, дійсно вшанована гідно: до пам’ятника Долматову, який разом з працівниками міліції у серпні 1941-го останнім залишив місто, встановленому на вулиці, що носить його ім’я під час міських урочистостей, пов’язаних з подіями війни традиційно покладаються живі квіти, звучать залпи військових салютів. В той же час сумним докором сучасному суспільству, переобтяженому політичними баталіями економічними проблемами, постає зруйнований могильний пам’ятник військового коменданта Дніпродзержинська Федора Павловича Ковальова, очільника оборони міста в 1941 р. Та й могила самого Долматова перебуває не в найкращому стані. Адже мова йде про вшанування подвигу земляків, які ціною власного життя прикрили відхід радянських військ в ті найважчі перші місяці війни …

Це – ціна нашої пам’яті. Пам’яті, без якої не може бути громадянського суспільства. Дуже добре розумів це рейхсміністр народної освіти і пропаганди фашистської Німеччини Пауль Йозеф Геббельс, коли писав: «Відніми у народу історію і через покоління він перетвориться на натовп, а ще через покоління ним можна буде керувати, як стадом». І якою б не була гіркою наша історія і наша пам’ять, звертаючись до них, ми проходимо тернистими шляхами духовного очищення, виносячи важкі уроки з далекого минулого.

Отже, влітку 1941-го почався найбільш масштабний і широкий наступ у військовій історії – більше трьох мільйонів солдат «Вермахту» (а разом з союзниками – майже чотири мільйони!), три з половиною тисячі танків, сім тисяч важких артилерійських гармат, майже три тисячі літаків на фронті шириною більше тисячі кілометрів. За попередні Вермахт» блискавично покорив десять європейських країн, а з шестимільйонною армією Франції він розправився менше, ніж за рік. Потужна військова машина Німеччини змітала все на своєму шляху. Розроблена, в основному, Гітлером наступальна стратегія на протязі кількох років була успішною тому, що позбавляла можливості опору обрані держави-мішені, паралізувала їх психологічною дезінформаційною кампанією, одночасно наносячи блискавичні концентровані танкові і повітряні удари.

Німецькі броньовані і механізовані колони з великою швидкістю виривалися вперед на сотні кілометрів, оточуючи і захоплюючи в полон групи радянських військ у сотні тисяч осіб. Так почалася Велика Вітчизняна війна. І вже в середині серпня 1941 р. ворог знаходився на підступах до Дніпродзержинська і Дніпропетровська.

Ще 10 липня 1941 р., за рахунок військовозобов’язаних Дніпродзержинська, Криничанського і Петриківського районів, була сформована 273 стрілецька дивізія, яку очолив полковник Калінін Микола Костянтинович. Незабаром, без військової підготовки, її кинули в район Попельнастого, за 30 км західніше Лихівки, де в той час йшли важкі бої. У мобілізованих до її складу наших земляків не було будь-якого шансу вижити. У вересні 1941 р. ця військова одиниця взагалі була повністю розгромлена і розформована. Безвісти пропав під час відступу дивізії і дід автора цієї статті – Довбня Харитон Зіновійович, кинутий у криваву бійню разом з односельчанами-«чорнорубашечниками» без належної військової підготовки, навіть без зброї, – з однією гвинтівкою на десятьох. Порада командирів: здобувати зброю в бою, звучала, як безглузде знущання…

За даними штабу Резервної армії, противник націлював свої удари вздовж залізниці на Дніпропетровськ, маючи в авангарді 13 танкових з’єднань зі складу 1-ї танкової групи. Генерал фон Клейст залишався вірним своїй тактиці вбивати броньовані клини в оборону радянських військ. Радянська розвідка донесла, що масований удар ворога очікується з боку Дніпродзержинська, у взаємодії з військами, які наступали вздовж Запорізького шосе. Вже 14 серпня 1941 р. 968-й стрілецький полк майора В. Г. Врубеля вступив у бій в районі станції Баглій і таким чином разом з іншими частинами прикрив північно-західні підступи до Дніпропетровська.

Ще наприкінці червня 1941 р. у Дніпродзержинську міськвідділом НКВС було організовано винищувальний батальйон, який очолив, як свідчать документи 4-го управління НКВС УРСР, 36-річний молодший лейтенант міліції І. Г. Долматов. До війни він працював начальником міського відділення міліції Дніпродзержинського міського відділу НКВС. Батальйон складався з чотирьох взводів, кожен з яких спочатку налічував 76 осіб. Партійно-комсомольський прошарок становив 40,7%, тобто комуністи у цій військовій одиниці не становили більшості. З активізацією кампанії з мобілізації до лав Червоної Армії кількість бійців винищувального батальйону зросла до 250 осіб. Партійно-комсомольський прошарок становив там 30,8%, безпартійних відповідно 69,2%.

Штаб винищувального батальйону дислокувався у центрі Дніпродзержинська, у школі № 5 по вулиці Запорізькій. Телефонний звязок з усіма установами, підприємствами, а також з військовою частиною забезпечували 12 звязківців.

На допомогу батальйону було створено 26 груп сприяння із особовим складом 775 осіб. Крім цього, організовано групу мисливців з власною зброєю (200 осіб), групу Тсоавіахіму (150 осіб), котрі несли колове патрулювання по місту. Всі домогосподарки отримали завдання цілодобово чергувати біля кожного будинку, вести спостереження за світломаскуванням та небом. Крім цього, по місту було встановлено 8 вишок для виявлення ворожого десанту.

Винищувальний батальйон підтримував зв’язок з трьома колгоспами та одним радгоспом, розташованими на околиці міста, при яких також було створено групи сприяння по 12 осіб у кожній, озброєні мисливськими рушницями. З бійцями проводилися заняття з політпідготовки, стройової підготовки, матеріальної частини зброї. Навчань зі стрільби бійці винищувального батальйону, до складу якого входили практично одні цивільні – робітники, інтелігенція, студенти, отримати не встигли. Їх більше готували до партизанських дій: проводили заняття з метання гранат, показували місця на лівому березі Дніпра для зберігання зброї та боєприпасів.

1-й та 2-й взводи винищувального батальйону отримали завдання затримати та знищити противника у разі появи парашутного десанту зі сторони с. Тритузне та с. Курилівка. З цією метою 1-й взвод патрулював по маршруту: вул. Заваріхіна, проспект Пеліна, вул. Корчевського, пристань. Розташований у районі ГРЕС 5-й взвод охороняв станцію та прилеглі вулиці Петровського, Корчевського, пристань. 6-й взвод охороняв цементний завод та завод УАТ. Територія дій 7-го взводу була в зоні соцміста, він отримав завдання не допустити диверсантів, шпигунів з боку с. Тритузне, с. Миколаївки для ураження азотно-тукового заводу та ст. Баглій. 3-й та 7-й взводи знаходилися у резерві. Відсутність крупних військових сил на території Дніпродзержинська, серйозних оборонних укріплень свідчили про те, що оборона Дніпродзержинська не входила до стратегічних планів радянського командування, оскільки основні формування були кинуті на оборону Дніпропетровська

Оборонний рубіж проходив по лінії Дніпродзержинськ – Верхньодніпровськ – Пятихатки – Софіївка – Апостолове – Нікополь. 26 кавалерійська дивізія полковника О. О. Носкова, за наказом командування Південного фронту, разом з іншими військовими

частинами, повинна була відступити. Ця дивізія, теж на дві третини сформована з дніпродзержинці, загинула у травні 1942 р. під Харковом. Командир цієї дивізії Олександр Олексійович Носков пропав без вісти.

18 серпня о девятій ранку ворог потіснивши частини Червоної армії, вийшов на околиці Дніпродзержинська. Наступного дня о 18 год 30 хв. очільник оборони міста полковник Ф. П. Ковальов отримав наказ № 14: «местному истребительному батальйону и отряду НКВС занять оборону – южная окраина станции Баглей по линии железной дороги до переезда Кринички. Задача: не допустить прорыва обороны противника в Днепродзержинск с юга. Оборону занять немедленно до наступления темноты, отрыть окопы полного профиля».

Всіх бійців було зібрано в штабі, Ковальов познайомив їх з обстановкою і повідомив, що міліція приєднується до військової частини. 20 серпня бійці зайняли оборону вздовж колії 2-го маршруту в районі кінотеатру «Аврора».

До 22 серпня 1941 р. бійці винищувального батальйону та працівники міліції, НКВС тримали оборону міста, невеликими бойовими операціями затримуючи передові частини Вермахту на вулицях Жуковського, Республіканській.

Винищувальному батальйону вдалося відбити групу радянських військовополонених чисельністю понад 100 осіб в районі ПК «Будівельник», влаштувавши засідку при дорозі. У вуличних боях з противником бійці захопили бронемашину, спалили кілька автомобілів і мотоциклів.

Командир винищувального батальйону І. Г. Долматов разом зі старшиною В. І. Федоренком зайняли оборону в одному з будинків у районі центрального ринку. Коли проспектом Пелині рухалася колона мотоциклістів, Долматов першим вистрелив у водія головної машини. Мотоцикл по інерції розвернуло, колона зупинилася, один із бійців винищувального батальйону жбурнув пляшку із запалювальною рідиною, що змусило фашистів відступити. Змінивш тактику, піхота рушила дворами, провулками.

23 серпня о 16 годині німці прорвали оборону і вийшли на вулицю Республіканську. Загинули, крім Долматова, Розов і Онизков, начальник взводу Яковенко, був поранений Колесніченко.

Отже, винищувальний батальйон захищав рідне місто практично без підтримки регулярних військ, артилерії, бронетехніки і авіації. Не зважаючи на це, його бійцям, справжнім патріотам рідного міста вдалось затримати окупацію на чотири доби. Ці дев’яносто шість годин відчайдушної боротьби невеликого загону захисників Дніпродзержинська дозволили основним частинам Червоної Армії без втрат переправитись на лівий берег Дніпра.


Наталія БУЛАНОВА,

директор музею історії Дніпродзержинська, кандидат історичних наук


Переглядів: 1074 | Додав: петрик57 | Теги: До 70-річчя оборони Дніпродзержинсь, ВОНИ ЗАХИЩАЛИ РІДНЕ МІСТО | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання