МЕНЮ САЙТА
<
>
 
САЙТИ ДРУЗІВ
<
>
 
Статистика
 
Головна » 2009 » Березень » 27 » Формування римо-католицьких громад в контексті заселення Катеринославщини німецькими колоністами та їхній подальший розвиток
14:15
Формування римо-католицьких громад в контексті заселення Катеринославщини німецькими колоністами та їхній подальший розвиток

Висвітлено особливості церковного життя римо-католицьких спільнот німецьких колоністів на Катеринославщині упродовж останньої чверті ХVIII – 70-тих рр. ХIХ ст.: систему управління, обовязки духовенства, будівництво церков.

Всебічне пізнання історії України неможливе без врахування етноконфесійних факторів, які позначилися на соціально-політичних, економічних, соціокультурних процесах, що відбувалися на українських теренах, відігравали важливу роль у формуванні національної самоідентифікації. Для України, як багатонаціональної держави, католицизм, поряд із православ’ям і протестантизмом, був традиційною конфесією, яка на різних історичних етапах існувала у різних національних проявах. Починаючи з останньої чверті ХVIII ст., внаслідок міграцій в Російську імперію іноземних колоністів, на Півдні України формується німецька католицька діаспора. В цьому контексті процес формування та розвитку римо-католицьких громад в німецьких колоніях Катеринославщини останньої чверті ХVIII – 70-х рр. ХIХ ст. можна розглядати як важливу, малодосліджену на сьогоднішній день наукову проблему, що значно розширює грані наукового пізнання реґіональної історії Південної України.

Характерно, що указ Катерини II від 4 грудня 1762 р., який запрошував «всех желающих иностранцев» переселятися до Росії, ґарантував рівні права і привілеї всім іноземним християнам. У Маніфесті від 22 липня 1763 р. іноземцям дозволялося "свободно отправлять веру по своим обрядам, с правом сооружать в колониях церкви и колокольни (но не монастири), иметь при них необходимое количество пасторов и служителей. Сурово запрещается уклонять в свою веру проживающих в Росии христиан других вероисповеданий”.1 Наступний указ 1764 р. постановляв заселяти іноземців окремими округами, "... а в рассуждении различных вер, населяя каждой религии людей в особый округ, отвратить всякую вражду и ненависть”.2 Церковна політика Російської імперії в останній чверті ХVIII ст. сприяла розширенню конфесійного складу мігрантів – вихідців із Німеччини, Польщі, Голландії, серед яких були представники як протестантизму, так і католицизму. Останні становили п’яту частину німецько-колоністського населення.3 Переселенці отримали в Російській імперії унікальний статус „колоніст”, що визначало їхнє особливе місце у суспільстві, а компактність проживання дозволяла зберігати етноконфесійну специфіку.

В останній чверті ХVIII ст. на Катеринославщині було засновано 13 німецьких колоній, з яких лише одна була католицькою.4 Це Ямбург Катеринославського повіту, заселений внаслідок внутрішніх міграцій німецьких колоністів у кількості 270 осіб – мешканців колоній Луцька, Порховська й Франкфуртська Ямбурзького повіту Петербурзької губернії, які за імператорським указом від 17 серпня 1793 р. покинули обжиті місця, «ввиду малой плодородности отведенной им под поселение земли, о прибавке пашенной земли остающимся в Ямбургском уезде колонистам и о даровании им льгот в платеже податей».5

Від 1803 р. розпочалося активне заселення німцями Маріупольського повіту. В 1823 р. там виникло 6 католицьких колоній, жителі яких походили з Данцига, Марієнбурга і Ельбінга.6 Враховуючи обставини міграцій, заселяти всі колонії представниками одного віросповідання було неможливо. Тому католики осідали також у лютеранських колоніях, наприклад, Рибальське й Юзефсталь Новомосковського повіту.

Становлення католицьких спільнот на Катеринославщині відбувалося за практично повної відсутності відповідних елементів церковних інституцій: духовних консисторій, храмів, кваліфікованого духовенства. Перед владою постала важлива проблема облаштування церковно-релігійного життя німецьких католиків, приєднаних до створеної наприкінці 1773 р. Білоруської (Могильовської) латинської єпархії.

Надзвичайно гостро на Катеринославщині постала проблема забезпечення католицьких громад кваліфікованими церковними кадрами. Спроба російського уряду залучити на служіння в німецьких колоніях братів-капуцинів не знайшла підтримки Ватикану. 7 У 1772 р. польські єзуїти (221 особа) попросили притулку в Російській імперії і оселилися в місцевостях з католицьким населенням.8 Потужним центром єзуїтської пропаганди став Херсон, де у 1787 р. Єлизум Шиц заснував латинську церкву.9 Упродовж трьох наступних років в колоніях Юзефсталь та Ямбург Новомосковського повіту були засновані дві місії Ордену Ісуса.10 Зусиллями ченців-єзуїтів збудовано перші римо-католицькі церкви в колоніях Ямбург (1794 р.), Юзефсталь (1800 р.). 11

Після вигнання єзуїтів за межі Російської імперії в римо-католицьких колоніях Катеринославщини служили польські священики, переміщені з поволзьких колоній. Один із німецких колоністів Антон Шнайдер надав наступну характеристику ксьондзам-домініканцям, які не відповідали потребам колоністів: „Большей часть это были старые, хромые и не способные к работе мужчины, хотя это и не являлось их виной, были не в состоянии выполнять обязанности духовных отцов. Редко проводились проповеди, катехизация, исповеди и как следствие этого очерствение человеческих душ, все чаще люди совершали преступления и предавались порокам…”12 Незнання німецької мови створювало додаткові труднощі під час виконання душпастирських обовязків, визначених Інструкцією, затвердженою Катериною II у 1769 р. Згідно цього документу, духовенство зобов’язувалося:

1. На основании писания преподавать прихожанам поучительные наставления, ведущие к душевному спасению;

2. Читать краткие и поучительные проповеди, чуждые религиозных споров и вражды;

3. Заниматься общим и религиозным обучением детей и юношества;

4. Регулярно посещать все общины своего прихода;

5. Внушать прихожанам прилежание к работе и добропорядочному поведению добрыми советами и наставлениями;

6. Вести метрические записи о браках и смертях.13

У своїй господарській діяльності духовні особи були підзвітними наглядачам колоній. Церковні питання настоятелі парафій вирішували у заснованих органах духовної влади, які, в свою чергу, направляли відповідні запити до Міністерства внутрішніх справ, губернських чи колоністських органів влади.

Парафіяни, згідно Інструкції 1769 р., повинні були „посещать церковь в воскресные дни и праздники, непосещение богослужений наказывалось штрафами, а законными причинами неявки могли быть пожар, роды жены, смерть близкого, возможное предотвращение преступления и некоторые другие”14 Німецькі колоністи зобов’язувалися тричі на рік платити податки на утримання духовенства і шульмейстерів у розмірі 64 – 96 коп.: „должники подвергались штрафам, а злостные неплательщики отправлялись на общественные работы”.15

З 1847 р. римо-католицькі парафії Катеринославщини ввійшли до складу Херсонської єпархії, заснованої для католиків центральних і південних губерній Російської імперії.16 Територія нової церковно-адміністративної одиниці за розміром перебільшувала всі католицькі єпархії в Європі і включала провінції Грузію і Бессарабію, південь Російської імперії – Катеринославську, Таврійську і Херсонську губернії, а також Поволжя – Саратовську, Самарську і Астраханську губернії.

У 1852–1853 рр. Херсонський єпископ відвідав Херсон, інші католицькі парафії Півдня України, де налічувалося 52 парафіяльних і 40 філіальних церков.17 П’ять римо-католицьких парафій Катеринославщини ввійшли до Херсонського деканату з центром у Таганрозі.18 Олександрівсько-Бахмутська парафія охоплювала Бахмутський, Слов’яносербський, частину Олександрівського повітів. Інша частина Олександрівського повіту ввійшла до складу Ейхвальдської парафії. Катеринославський повіт належав до Ямбурзької парафії. Католики Таганрога і Маріуполя були обєднані в окремі парафії.19 Церковно-парафіяльне життя римо-католицьких громад ѓуртувалося навколо храмів. Релігійні громади католиків очолювали церковні старости або синдики, які обиралися на загальних зборах терміном на два – три роки.

Особливості процесу заснування римо-католицьких храмів прослідковуються на матеріалах стосовно будівництва костьолу у Катеринославі. Так, у 1842 р. ямбурзький курат Домінік Зіббіні звернувся до візітатора римо-католицьких церков Південного краю Російської імперії ксьондза Георга Разумовича з проханням про будівництво церкви в Катеринославі.20 Останній направив відповіднеклопотання до Катеринославського губернатора, який розпочав листування з Міністерством внутрішніх справ. Офіційної відповіді на прохання католиків не надійшло. 15 липня 1842 р. патер Домінік Зіббіні направив рапорт до Могильовської духовної консисторії, в якому писав, що "общество римо-католического исповедания Екатеринослава изъявило согласие построить здесь каменную церковь, на что ожидается на сих днях разрешение … просит дозволить освятить участок под строительство церкви под названием Святой Троицы”.21 18 жовтня 1843 р. священик направив до Могильовського єпископа повторний запит: ”До сведения моего дошло, что якобы о имеющейся строится в Екатеринославе римо-католической церкви, воспоследовало разрешение и что план со сметою находятся в Канцелярии его сиятельства Новороссийского и Бессарабского генерал-губернатора, и как начало упоминаемой церкви предполагаемо было в сем году, но за неполучением разрешения приостановилось, то дабы дознать истину о полученном разрешении, не богоугодно ли духовной консистории сделать сношение с Его Превосходительством, исполняющим должность Новороссийского и Бессарабского губернатора П.И. Федоровым и снабдить предписанием”.22

10 березня 1844 р. Могильовська духовна консисторія винесла догану Д. Зіббіні за порушення субординації. Вияснити ситуацію з дозволом на будівництво храму в Катеринославі доручили візітатору Херсонського деканату Георгу Разумовичу.23 19 квітня 1844 р. він направив запит до Новоросійського і Бессарабського Генерал-губернатора про наслідки листування з Міністерством внутрішніх справ і через місяць отримав відповідь, ”что по предмету дозволения римско-католическому обществу г. Екатеринослава построить церковь, происходит переписка с Министерством внутренних дел: но разрешения начальства на постройку таковой церкви нет, о чем курат Д.Зиббини уведомлен предписанием от 19 мая 1844 г.24

Лише через десять років, після відкриття Тираспольської духовної консисторії у Саратові, яка отримала у спадок всю колишню документацію, відновилася справа про будівництво костьолу в Катеринославі. 24 липня 1854 р. це питання розглядалося на засіданні Тираспольської духовної консисторії, яка постановила "принять уведомление к господину Губернатору о последствиях переписки”.25 4 вересня 1859 р. до Тираспольского єпископа Фердинанда Кана нарешті надійшла відповідь від Новоросійського генерал-губернатора з висновком Департамента духовних справ іноземних сповідань про будівництво римо-католицької церкви в Катеринославі, отримана ще 11 травня 1844 р.: «вследствии отношения от 8 декабря 1843 г. о дозволении римо-католическому обществу Екатеринослава построить каменную латинскую церковь с присоединением к ней поселян Ямбургской колонии, переведя из оной священника к новой церкви, с содержанием, я сносился с господином Министром Государственных Имуществ, который уведомляет, что общество колонии Ямбург не согласно на это предложение, как стеснительное для колонистов, которые для слушания богослужения должны будут отправляться за 20 верст в Екатеринослав…за сим невозможно удовлетворить ходотайство римско-католического общества Екатеринослава, тем более, что количество католиков значительнее в колонии, чем в Екатеринославе».26 Російська влада не могла допустити заснування римо-католицької церкви на честь Святої Трійці в губернському центрі, тим більше що з 1841 р. в сусідній колонії Ямбург вже розпочалося будівництво кам’яної латинської церкви.27 Але зі смертю священика Домініка Зіббіні спорудження цього храму припинилося, в 1865 р. відремонтовано існуючу дерев’яну церкву, в якій і відправлялися богослужіння.28 В Катеринославі римо-католицький костьол збудований лише в 1877 р., присвячений він був не Святій Трійці, а святому Йосипу.29

У 70-х рр. ХIХ ст. парафії католиків діяли у німецьких колоніях Ейхвальд (3235 осіб), Гетланд (954 особи), Гросвердер (1312 осіб), Ямбург (2951 особа), в кожній з яких було збудовано храм.30 У Ямбурзі, окрім костьолу, діяла каплиця. Додаткові складнощі у церковно-релігійному житті виникали через розпорошеність громад, які входили до парафій, окремими селищами. Так, до Гросвердерської парафії належала колонія Клейнвердер Маріупольського повіту, а також католики, що мешкали в селах Маріупольського й Олександрівського повіту з переважно православним населенням.31 Готландська парафія включала колонію Нейдердорф, хутір Аннівка і с. Гейчух.32 Найбільш обширною була Ейхвальдська парафія, до якої входили німецькі колонії Маріупольського і Олександрівського повітів, а також всі католики, що мешкали в українських селах, лютеранських колоніях Людвіжсталь, Єлисаветдорф, Дармштадт, Орлинськ, єврейських колоніях Маріупольського й Олександрівського повітів.33

Потужна римо-католицька громада склалася в с. Бергталь, де „лет тридцать назад было построено каменную церковь, без башни, покрытую железом... десяти саженей длиною, пять саженей и поларшина шириною, следовательно, эта церковь больше Гроссвердерстальского молитвенного дома, несмотря на то, что он имеет с трех сторон хоры...”34 Там існували також два окремі будинки, один з яких можна було б використати під пасторат. Але дозвіл на заснування окремої парафії надійшов лише на початку ХХ ст., незважаюи на тривале листування.

Таким чином, процес заселення Катеринославщини німецькими колоністами супроводжувався формуванням релігійних громад католиків, створенням централізованої системи управління. Римо-католицькі парафії Катеринославщини послідовно підпорядковулися Могильовській (1773 – 1847 рр.), Херсонській (1847 – 1856 рр.), Тираспольській єпархіям (1856 – 1929 рр), центри яких знаходилися далеко поза межами краю, що ускладнювало церковно-релігійне життя. Процес будівництва храмів поза межами колоній, у великих містах з православним населенням, штучно гальмувався з метою обмеження поширення католицизму.

Посилання:

1 Писаревський Г. Г. Из истории иностранной колонизации в России в ХVIII веке (по неизданным архивным документам) // Записки Московского археологического
института. – Т.5. – М.: Печатня А. И. Снегиревой, 1909. – С. 83.
2 История российских немцев в документах (1763 – 1992 гг.). – М.: Готика, 1993. – С. 49.
3 Тутік Л. С. Протестантська етика і менталітет німецьких колоністів Півдня України (кінець ХVIII - ХIХ ст.) // Історія релігій в Українії. Тези повідомлень VI Міжнародного круглого столу (Львів, 3 – 8 травня 1995 р.). Л., 1996. – С. 238.
4 Велицын А. А. Немцы в России: Очерки истории развития и настоящего положения немецких колоний на юге и востоке России. – СПб.: Издание «Русского вестника», Типография Высочайше утвержденного товарищества «Общественная польза», 1893. – C.51.
5 Клаус А. Наши колонии (Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России). – Спб.: Типография В. Нусвальта, 1869. – Вип.1. – С. 83.
6 Дружинина Е. И. Южная Украина. 1800 – 1825 гг.– М.: Наука, 1970. – С. 140.
7 Морошкин М., свящ. Иезуиты в России с царствования Екатерины II и до нашего времени. – Ч.2. – СПб.: Типография II отделения Собственной Его Императорского Величества канцелярии, 1870. – С.402.
8 Рожков В., протоиерей. Очерким по истории Ромско-Католической церкви. – М.: Духовная библиотека. с. 313
9 Морошкин М. Указ. прац. – С. 400.
10 Толстой Д. А. Римский католицизм в России. Историческое исследование.
В 2 т. –Т.2. – СПб.: Издательство и типография И. Домакова, 1876. – С. 412.
11 Морошкин М. Указ. прац. – С. 400.
12 Цит. по: Лиценбергер О. А. Римско-католическая церковь в России. История и правовое положение. – Саратов: Поволжская академия Госслужбы, 2001. – С. 83.
13 Woltner M. Das wolgadeutsche Bildungswesen und die russische Schulpolitik. – Leipzig, 1937. – S 20 – 21.
14 Так само.
15 Т ак само.
16 Лиценбергер О. А. Вказ. прац. – С. 101.
17 Так само. – С . 102.
18 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 87. – Арк. 101.
19 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. –Спр. 232. – Арк.36.
20 ДАСО. – Ф. 365. – Оп.1. – Спр. 821. – Арк.1.
21 ДАСО. – Ф. 365. – Оп.1. – Спр. 821. Арк. 2.
22 ДАСО. – Ф. 365. – Оп.1. – Спр. 821. – Арк. 9.
23 ДАСО. – Ф. 365. – Оп.1. – Спр. 821. – Арк. 9.
24 ДАСО– Ф. 365. – Оп.1. – Спр. 821. – Арк. 3.
25 ДАСО.– Ф. 365. – Оп 1. – Спр.821. – Арк. 9.
26 ДАСО. –Ф. 365. – Оп.1. – Спр. 821. – Арк. 9.
27 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 821.– Арк.3.
28 ДАСО. –Ф. 365.– Оп.1. – Спр. 354. – Арк. 99.
29 ДАСО. –Ф.365. – Оп.1. – Спр.480. – Арк 110.
30 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 1132. – Арк. 65.
31 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 1132. – Арк. 65.
32 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 1132. – Арк. 65.
33 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 1132. – Арк. 65.
34 ДАСО. – Ф. 365. – Оп. 1. – Спр. 480. – Арк. 54.

Н.Буланова–директор музею історії Дніпродзержинська




Переглядів: 1652 | Додав: museumkamyanske | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання