МЕНЮ САЙТА
<
>
 
САЙТИ ДРУЗІВ
<
>
 
Статистика
 
Головна » 2009 » Березень » 27 » ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ у с. КАМ’ЯНСЬКОМУ УПРОДОВЖ 1905-1907 рр.
14:07
ДО ПИТАННЯ ПРО СТВОРЕННЯ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ у с. КАМ’ЯНСЬКОМУ УПРОДОВЖ 1905-1907 рр.

Російська революція 1905 – 1907 рр. розхитала самодержавний лад, сприяла формуванню основ громадянського суспільства, викликавши до життя такі форми представницької організації як Ради робітничих депутатів, що згодом стали основною складовою політичної системи СРСР.

Цілком слушною є думка В.Литвина, що „тодішнє українське суспільство продемонструвало здатність до самоорганізації, проявом якої було утворення політичних партій, рад, профспілок” [10,с 21]. На перший погляд здається, що проблема генези владних структур, насамперед, органів місцевого самоврядування, що виникали в ході революційного руху, знайшла в радянській історичній науці ґрунтовне й детальне висвітлення. Даний аспект розглядався переважною більшістю науковців у загальному контексті проблеми російської революції 1905-1907 рр. і нараховує величезний масив наукової літератури. Однак, звернення до теми першої російської революції, викликане 100-річчям від її початку, поставило під сумнів повноту освітлення проблеми.

Виникає ряд запитань на які ні радянська (з відомих причин), ні сучасна українська, (де спостерігається певна тенденція до практичного згортання конкретно-історичного осмислення революції) історіографія не дає відповідей. Це стосується як самого визначення терміну „Рада робітничих депутатів”, її статусу, ролі, функцій, генези, так і кількісного складу створених Рад (кількість їх в Російській імперії коливається в межах 50-62) [16,с.246; 8,с.123; 24,с.63].

          У даній розвідці здійснена спроба прослідкувати генезу органів місцевого самоврядування під час революції 1905-1907 рр. в с.Кам´янському (від 1936 р. – м. Дніпродзержинськ).

          На початку XX ст. Кам´янське являло собою фактично робітниче селище на чолі якого стояла сільська громада і в якому проживало близько 30 тис. осіб. Крім великого металургійного заводу, де на той час працювало близько 7 тис. робітників, в селі діяли низка дрібних підприємств та залізнична станція. Населення Кам´янського складали місцеві селяни, робітники Дніпровського заводу, переважно вихідці з Росії, Білорусії та Польщі, а також різночинці. На Дніпровському заводі від 1897 р. діяла соціал-демократична організація, а робітники на той час вже мали певний досвід страйкової боротьби початок якої сягав ще часів будівництва заводу (перший страйк відбувся у 1888 р.).

Січневе повстання 1905 р. у Петербурзі майже одразу знайшло відгук у Кам´янському. 12 січня припинили роботу деякі цехи Дніпровського заводу, а 1 лютого було складено „Адресу до петербурзьких робітників” – лист робітників Дніпровського заводу революційним робітникам столиці, який з передмовою В. І. Леніна був опублікований в газеті „Вперед”: „Ми вітаємо Вас, – говорилося там, – і приєднуємо наш голос до вашого могутнього поклику: Хай живе народна революція” [2].

Наростання страйкової боротьби та викликаний нею спад виробництва, що спричинило як зменшення прибутків підприємців так і зниження матеріального становища робітників, змусило шукати нових підходів у розв’язанні суперечностей між працею і капіталом. Виникла потреба в посередниках між найманими працівниками та роботодавцями, які працювали б на постійній основі. Такими комунікаторами стали виборні заводські комісії, комісії уповноважених, депутатські збори – зародкові, як вважає ряд дослідників, форми профспілок [15, с.8, 19, с.93].

В березні 1905 р. за вимогою робітників та на підставі угоди з дирекцією розпочали свою роботу Депутатські збори Дніпровського заводу [20]. Порядок виборів уповноважених робітників, їх повноваження, функції були викладені у „Тимчасових правилах про виборних від робітників у відділеннях Дніпровського заводу Південно - Російського Дніпровського металургійного товариства”, вироблених і затверджених керівництвом заводу [21]. Правила були складені на підставі закону від 10 липня 1903 р. про фабрично – заводських старост та „ Тимчасових правил про виборних від робітників майстерень та паровозних депо на державній залізниці”.

Депутатські збори налічували 82 виборних від усіх цехів та відділень заводу і мали досить широкі повноваження у справі вирішення трудових суперечок з адміністрацією заводу. До осені 1905 р. в Україні налічувалось близько 30 заводських комісій, делегатських і депутатських зборів. Створення депутатських зборів – приклад компромісу між роботодавцями та широкими пролетарськими масами, яких відлякували ультра радикальні гасла та засоби, що їх використовували політичні партії лівої орієнтації. Більшість подібних утворень переросли в профспілки – органи повсякденної боротьби за інтереси пролетаріату. Щоправда, значна кількість дослідників, особливо представників радянського етапу української історіографії, вважали Депутатські збори перехідною ланкою до Ради робітничих депутатів – органу збройного повстання та революційної влади [16, с. 502; 13, с. 418; 12, с. 62; 7, с. 122]. Деякі дослідники ототожнюють Депутатські збори з Радами робітничих депутатів, зокрема І. Ф. Курас вважав такими Депутатські збори в Кам´янському [9, с.6]. На його думку „виникали вони поза всякими нормами і законами виключно революційним шляхом як продукт самодіяльної народної творчості” [9, с.6]. Висловлена теза дивним чином співпадає з думкою В. І. Леніна, який теж вважав, що „ці органи створювались виключно революційними верствами населення, вони створювались поза всякими законами і нормами, цілком революційним шляхом, як прояв самобутньої народної творчості, як прояв самодіяльності народу” [11, с.295].

Істина відносно генези Ради робітничих депутатів як і завжди лежить посередині. Безперечно, Депутатські збори були тим підґрунтям, з якого за сприятливих умов могли вирости як радикально налаштовані організації, так і звичайні профспілкові комітети. В населених пунктах, де були зосереджені великі підприємства, де був чисельний робітничий клас, де існували соціал – демократичні організації та був певний досвід страйкової боротьби. Депутатські збори ставали органами цієї боротьби з часом переростаючи у Ради робітничих депутатів – виборні органи, які репрезентували інтерес всіх робітничих колективів населеного пункту і брали на себе частину повноважень органів місцевого самоврядування. Більша ж частина Депутатських зборів цілком мирним шляхом перетворилася на профспілкові організації. Загалом з більш як тридцяти Депутатських зборів в Україні, тільки вісім оформилися в Ради робітничих депутатів.

В ході подальшого загострення страйкової боротьби, особливо під час грудневого повстання в Москві, в Кам´янському за прикладом Катеринослава, був створений Бойовий страйковий комітет (далі БСК). Як рапортував Катеринославський повітовий ісправник губернатору „ ... серед страйкуючих робітників створився страйковий комітет, члени якого ввірвались до місцевої друкарні й силою заставили надрукувати свою постанову й оголошення”[6]. На відміну від катеринославського БСК, який виступав в якості виконавчого органу Ради робітничих депутатів, Бойовий страйковий комітет у Кам´янському був створений на коаліційній основі. До його складу ввійшли Депутатські збори робітників Дніпровського заводу, Кам´янська організація РСДРП та депутати-службовці Дніпровського заводу. Очолював його член РСДРП Сергій Яндовський. БСК узяв на себе функцію керівництва страйком та забезпечення умов його проведення. З цієї метою всі жителі Кам´янського були обкладені прогресивним податком на користь страйкуючих. Була організована матеріальна допомога сім´ям страйкарів, заборонено торгівцям підвищувати ціни на продукти та предмет першої необхідності. Для захисту від „поліцейсько-хуліганських замахів”,– як вказувалось у постанові,– було організовано озброєний загін самооборони [5].

Як видно, вся діяльність БСК була підпорядкована страйковій боротьбі як формі конкретного силового тиску на адміністрацію заводу, управлінські функції звелися до суто розподільним, і тому розглядати БСК с. Кам´янського як орган самоврядування було б некоректно. Отже, можна констатувати, що в загальному руслі розвитку історичних досліджень, генеза Рад робітничих депутатів та їх суспільно-громадська роль потребують подальшого дослідження як на концептуальному, так і на фактологічному рівнях.

Бібліографічні посилання:

 1.Варгатюк П. Л. „Екатеринославщина в революции 1905-1907 гг. – Д.: 1975.
  2. Вперед, 1905. – № 16 // Музей історії м. Дніпродзержинська. –   КП 5542.
 3.Демочкин Н. Н. Советы 1905 года – органы революционной
власти. – М.: Госюриздат, 1963.
 4.Державний архів Дніпропетровської області (далі ДАДО). – Ф.
89 с. – Cпр.314. – Арк. 5.
 5.ДАДО. – Ф. 39, спр.314, арх. 4
 6.ДАДО. – Ф. 4, спр.467, спр.117
 7.История городов и сел Украинской РСР. Днепропетровская обл. – К.,1977.
 8.Історія Української РСР. – К.: Наукова думка, 1978.
 9.Курас І.Ф. Відповідь на запит адміністрації Дніпровського металургійного заводу // Знамя Дзержинки. – 4 липня 2005, № 23.
  10. Литвин В. М. Роль революції в історичній долі України // Зеркало недели. – 1 декабря 2007, № 46.
 11. Ленін В. І. Повне зібрання творів. – Т. 12. – М.: Видавництво політичної літератури, 1967.
  12. Малюк В. Е. Борьба за установление Советской власти в
Каменском. – Д.,1958.
  13. Очерки истории Днепропетровской областной партийной
организации. – Д.: Промінь, 1979.
  14. Полянська – Василенко Н. Історія України в двох томах. –
Т.2. – К.: Либідь, 1992.
  15. Прийменко А. И. Легальные организации робочих Юга
Украины в период империализма. – К.: Вища школа, 1977.
  16. Рабочий класс в первой Российской революции 1905-1907 гг.
М.: Наука, 1982.
  17. Радянська енциклопедія історії України. – Т 3. – К., 1972.
  18. Революція 1905–1907 рр. на Україні //Наукові записки. –Т. 6. –
К.: Видавництво Академії наук УРСР, 1955.
  19. Рєєнт О. П. Революційні та соціальні рухи трудящих мас
України // УІЖ. – 2005. – № 4.
  20. Російський державний історичний архів (м. Санкт-Петербург)
(далі – РДІА). – Ф.37. – Оп. 58. – Спр. 304. – Арк. 10– 30.
  21. РДІА. – Ф. 37. – Оп.58. – Спр. 304. – Арк.99.
  22. Шацилло К. Ф. 1905 год. – М.: Наука, 1980.
  23. Шморгун П. М. Ради робітничих депутатів на Україні в 1905
р. – К.: Держполітвидав , 1955.
  24. Шморгун П. М. 1905 р. на Україні. – К.: Видавництво
політичної літератури України, 1980.

Відомості про автора:

Сабов М.М., заступник директора з наукової роботи Музею історії м. Дніпродзержинська.

Переглядів: 1176 | Додав: museumkamyanske | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання