МЕНЮ САЙТА
<
>
 
САЙТИ ДРУЗІВ
<
>
 
Статистика
 
Головна » 2009 » Березень » 27 » Духовні шукання релігійних дисидентів на Катеринославщині в 50 – 70- х рр. ХIХ ст.
13:49
Духовні шукання релігійних дисидентів на Катеринославщині в 50 – 70- х рр. ХIХ ст.
В статті аналізується процес поширення християнських течій, які ґрунтувалися на православній традиції й духовному християнстві,
на Катеринославщині в 50 – 70-х рр. ХIХ ст. Автор висвітлює особливості релігійного світогляду хлистів і шалопутів, виділивши типові ознаки та відмінності, вважаючи їх духовні шукання своєрідним протестом
частини населення проти влади.

Починаючи з другої половини ХIХ ст., на Катеринославщині склалися сприятливі духовно-соціальні умови для поширення християнських течій. Динамічний розвиток ринкових відносин привів до деформації традиційної соціальної структури та духовних ідеалів. Початок інфляції колишньої системи цінностей був зумовлений кризою впливу на суспільство традиційної на Катеринославщині православної церкви, яка не забезпечувала повною мірою нові духовні прагнення парафіян. Підсилювалися ці тенденції
формальним ставленням священиків до своїх обов’язків, що створювало передумови для виникнення релігійної опозиції.
За умов гострого розчарування результатами реформи 1861 р., яка супроводжувалася руйнацією старого сільського побуту і соціальним розшаруванням, під впливом духовного пробудження в німецьких колоніях, у православному, переважно селянському, середовищі зароджуються релігійні бродіння. Загалом поширення християнських течій серед православного населення відбувалося, починаючи з другої половини ХIХ ст., за двома напрямами. Один із них пов’язаний з протестантською традицією, яка поширювалася під впливом німецьких колоністів і менонітів (штундизм).
Другий, автохтонний, ідейно ґрунтувався на існуючих традиціях православного сектантства (хлистівство, шалопутство), для якого були характерними духовні шукання в християнській ідеології. Цей напрям
розвивався у безпосередній близькості до православ’я, увібравши елементи духовного християнства. Його послідовники в Російській імперії вважалися релігійними дисидентами, духовні шукання яких виходили за грані офіційного православного сповідання.
З 50-х рр. ХIХ ст. у повітах Катеринославщини, географічно близьких із Росією, внаслідок місіонерської пропаганди поширюється течія хлистів або христовірів, яка виникла в ХVII ст. [6, с. 146]. Її представники вважали, що наближається царство істинних християн, котре затримується лише злою волею людини. В уявленнях хлистів своєрідно трансформувався основний догмат православ’я про святу Трійцю (Бог Отець, Бог Син, Бог Дух святий). Дух святий сприймався як реальна сила, за допомогою якої втілювався «Христос» або «Богородиця» у звичайну людину [4, с. 218]. Сприяло трансформації догмата про святу Трійцю своєрідне трактування Святого Письма, яке христовіри розуміли в духовному значенні, наводячи багато алегоричних тлумачень різних місць.
Своєрідний аскетизм хлистів єднав їх з духовними християнами. Вони «… не вживають м’яса, не п’ють горілки, не курять, вважають себе істинними християнами, а інших грішниками» (рос.) [7, №11, с. 247]. М.С.Грушевський писав, що утримуючись від подружнього життя, хлисти визнавали тільки духовну любов, яка досягалася суворим постом [2, с. 230]. Але практика іноді приносила протилежні результати: православні місіонери вказували на випадки розпусти в їхньому середовищі під час радінь [7, №11, с.248 – 250 ].
Одна з перших громад хлистів у краї виникла в с. Петриківка Новомосковського повіту [12, с. 226]. Перейнявши релігійні ідеї хлистів, звичайний петриківський селянин, активно пропагуючи свої погляди, видавав себе за „Суса”, обравши серед односельчанок "Богородицю”. Згодом петриківського «Суса» випороли і відправили до Сибіру [4, с. 219; 12, с. 230]. Але подібні репресивні заходи не зупинили поширення течії на Катеринославщині, адепти якої знаходилися у повітах із значною кількістю російського населення, наприклад, у с. Батайськ і с. Койсуг Ростовського повіту [12, с. 231].
Для структури хлистівських громад було характерним втілення біблейних персонажів у реальне життя: керівник вважався «живим Богом», його помічники – «апостолами», духовні дружини – «Богородицями» [11, №2, с.55]. В результаті історичного розвитку хлистівські громади краю зазнали централізації: верховенство над всіма структурами зосередилося в руках одного керівника – «живого Бога Саваофа» або «Вседержителя». Після його смерті в 1860-х рр. відбулася децентралізація: дух померлого керівника втілювався окремо у кожного "Христа”.
Нетрадиційні течії хлистівства отримали на Катеринославщині назву „шалопутів”. Всупереч хлистам, впевненим у наближенні царства істиних християн, яке затримувалося тільки злою волею людини, шалопути вважали, що наступає царство антихриста. На відміну від протестантських громад, у шалопутів не існувало систематизованого віровчення, була відсутня ієрархія.
Своє походження катеринославські шалопути вели від одного з екстатичних і есхатологічних відгалужень у молоканстві плигунів, поширених у Закавказзі [8, №17, с. 428]. Згідно іншої версії, назва секти виникла від прізвища О.І. Шилова, який вважався предтечею першого скопчеського «Христа» Кондратія Селіванова [5, с. 186]. Катеринославські шалопути підтримували духовний зв’язок з пресвітером кавказьких шалопутів – Романом Лихачовим [9, с. 86]. Всупереч духовенству Катеринославської єпархії, яке трактувало назву течії як «шальной путь», її прихильники вважали себе "во истину духовными христианами” або "братьями во Христе” [1, с. 39 ].
Як і хлисти, шалопути головним джерелом віровчення визнавали внутрішні сили людини совість і розум, які в істинно віруючих просвітлялися святим Духом. Богослужіння замінялися радіннями, які ґрунтувалися на уявленні, що у кожного істинно віруючого втілюється Дух святий, внаслідок чого відбувалося спілкування з Богом [2, с. 180]. Шалопути вважали, що божество і святість можуть вселятися тільки в людину з їхнього середовища, яка заслужила це, тоді їй стануть вклонятися [9, с. 82]. Крім щотижневих зібрань, кілька разів на рік у громадах відбувалися «собори батьків».
Аналіз зібраних місіонерськими комітетами Катеринославської єпархії звітів свідчить, що для віросповідної практики шалопутів характерне поєднання приземлено-персоніфікованого культу Богородиці й помираючого бога, пов’язаного з давньоязичницьким культом циклічності народжуваності і смерті божества. Відголоском давнього культу померлих був шалопутський обряд, описаний єпархіальним місіонером Павлоградського повіту: "жива Богородиця” Марія Лебідь народжувала Бога після власної містифікованої смерті [7, № 9, с. 200]. В жодній християнській традиції важко знайти щось подібне. Синкретичне поєднання стародавнього культу мертвих і християнських вірувань про обретіння Бога в народній уяві заміщувало собою уявлення про більш тонкі матерії (наприклад, душу), які не могли прижитися в селянському середовищі.
Одна з перших громад шалопутів виникла в с. Прядівка Новомосковського повіту. Під час нічних зібрань відбувалися співи й читання Святого письма, а потім збиралися пожертви: "...тут стрічаємось, писав М.С. Грушевський, з суворим аскетизмом, самовідреченням і добровільними шуканнями недостатку і страждання на сім світі поруч із проповіддю діяльної любови і співстраждання з людьми не з самими тільки своїми одновірцями” (укр.) [2, с. 179]. Показова в цьому плані громадська трапеза спільно з православними знедоленими, котра щороку справлялася на Спаса за заповітом засновника громади П. Дуплія. Вона сильно вражала сучасників своєю високою моральністю. Одна з газет писала, що громада "не раз оказывала солидные пособия многим монастырям. Монастырь Самарский Екатеринославской губернии был поднят на ноги единственно стараниями и пожертвованиями этой секты (рос.) [1, с.61].
Новомосковський справник характеризував засновника громади Петра Дуплія як зразкового християнина : "…у святого причастия бывает ежегодно…в прежние времена он ходил в Соловецкий монастырь и в Сергиеву лавру, и был лично представлен покойному митрополиту Филарету” ”[3, с. 4].

Між тим місцевий священик вважав П.Дуплія шалопутом, навіть не зумівши пояснити, в чому проявляється відхилення селянина від офіційного православ’я. Натомість останній виділив у цій секті п’ять напрямів, в залежності від ставлення до влади і офіційної церкви: В 1-й степени секта шалопутов кажется весьма невинною, в собрании их читаются только лишь жития святых, толкования Евангелия и апостолов и поются псалмы; во 2-й степени секта эта подразделяется на гугмитов и гуслистов и вводятся новые обряды, которые совершаются над водою, хотя последователи ее еще принимают все таинства православной церкви; в 3-й степени, которая опять разделяется на несколько отраслей, неизвестных Дуплию, сектанты отвергают таинства церковные, крещенных, перекрещенных и дают свое причастие, и в церковь ходят так для виду, чтобы избежать гонения; в 4-й степени сектанты совсем уже отклоняются от церкви и не стараются даже этого скрывать, как бы радуясь, если возбуждают гонения и преследования; в этой степени отвергается брак и допускается свальный грех; 5-я высшая степень состоит в оскоплении, для чего пред операцией дают под видом причастия одуряющее сектантов. Секта это, по словам Дуплия, в настоящее время распространена в Херсонской, Таврической, Екатеринославской, Полтавской губерниях. Главным руководителем ее считается какой-то отставной солдат черноморского флота, живущий в г.Николаеве,...который, впрочем, редко бывает дома, так как постоянно объезжает своих последователей, в нахождении из своих приверженцев, и двумя женщинами, которые в их собрании представляются Богородицами. Своих последователей переводит из одной степени в другую[3, с.5].
Від імені засновника течія отримали іншу назву – "дуплії”, поширившись у селах Катеринославщини – Китайгороді, Могилеві, Прядівці, Петропавлівці [1, с.161]. В подальшому течія охопила Павлоградський повіт, де зявився новий лідер – відставний солдат Григорій Шевченко, який видавав себе за Бога [10, с. 582].
У політичному сенсі шалопути спочатку були індеферентними, намагалися уникати зіткнень зі владою, виконували всі необхідні приписи, звичаї, обряди. Громади не поривали зв’язків із православною церквою, збиралися на богослужіння вночі, вдень відвідуючи церкву. З часом політичний напрям їх діяльності зазнав потужного розвитку, набуваючи ознак радикалізму. Так, у с. Петропавлівка Павлоградського повіту громада шалопутів розпалася на дві, в залежності від ставлення до офіційної церкви: одні сектанти відвідували православну церкву, дотримуючись обрядів, інші – заперечували православну віру взагалі, «дерзки с духовенством, носят длинные волосы до плеч…» [4, с. 205].
У 18721873 рр. до Катеринославської консисторії стали надходити перші скарги від благочинних на шалопутів – колишніх «передових християн», які все більше віддалялися від церкви і духовенства, критично ставлячись до церковної адміністрації [9, с.83]. Поряд із запереченням офіційної церкви, крайні представники течії несли у своєму вченні багато політичних і соціальних ідей, абсолютно не вкладаючись у рамки пануючої ідеології того часу.
В ідеології і духовних шуканнях релігійних дисидентів відобразився своєрідний протест частини населення проти влади. Це була спроба скинути тягар обману й примусу, вирватися за межі загальноприйнятих, але формальних і лицемірних норм, котрі принижували і пригнічували особистість, це заперечення нерівності, несправедливості, насильства, будь-яких посередників між людиною та її ідеалами.


Список використаних джерел та літератури:
 
1. Абрамов А. Духоборцы// Отечественные записки. – 1883. №1. Отд.2. – С. 23 – 53.
  2. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні.–К.: Освіта, 1992. – 192 с.
  3. Дело о Петре Дуплие, обвиненном в распространении секты шалопутов. 14 декабря 1876 г. – 11 августа 1877 г. // ДАДО.-Ф. 11, оп. 1, спр. 61/62. – 12 арк.
  4. Из дневника Екатеринославского епархиального миссионера // ЕЕВ. Отдел неофициальный. - 1889. - №5. С.205-219.
  5. Н.А. Опасность шалопутства как переходной ступени в скопчество, и меры к предохранению от совращения в эти вредные секты //ЕЕВ.  Отдел неофициальный. – 1884. – №10.– С.185– 202.
  6. Никольский Н.М. История русской церкви. М.: Издательство политической литературы, 1985. – 320 с.
  7. О миссионерских противосектантских Комитетах в Екатеринославской епархии с кратким обзором истории и характеристикой местного сектанства // ЕЕВ. Отдел неофициальный. – 1892. – № 2. – С. 37 – 41; № 3. – С.62– 69. – № 6. – С.112– 129. – № 9. – С.200– 209. – № 10. – С. 224– 236. – № 11. – С.247– 252.
  8. О секте прыгунов или духов // ЕЕВ. Отдел неофициальный. – 1893. № 17. –С. 427–441; № 18. – С. 459 – 487; № 19. – С.491 – 504; № 20. – С.519 – 534.

  9. О шалопутстве // ЕЕВ. Отдел неофициальный. – 1889. № 4. – С.8592.
  10. Павловский Я. Вред для религиозной и общественной жизни, причиненный волосскими баптистами, осужденными Окружным Судом 22 мая 1889 г. // ЕЕВ. Отдел неофициальный. – 1889. № 20. С. 582594.
  1. Показания протоиереев Иоанна Покровского и Михаила Прокоповича в качестве экспертов по следственному делу о сектантах в Таганроге и селениях Батайске и Койсуге в декабре 1887 г. // ЕЕВ. Отдел неофициальный. –1892. – № 2.- С.55– 63.
  12. Ясевич-Бородаевская В.И. Очерки из истории сектантских движений в Екатеринославской губернии // Новое слово. – 1897. №4. С. 215262.

SUMMARY

Nataliya Bulanova

Spiritual search of religious dissidents in Katerinoslav region in the 50 – 70-ies of the ХIХ - th century


The spreading process of the Christian trends, based on the orthodox tradition and ecclesiastical Christianity in the Katerinoslav region in the 50-70 -ies of the

X1X-th century, is analysed in the article. The author elucidates the peculiarities of the chlisty’s and shalaputy’s religions outlook, noting the typical indications and distinctions, considering their spiritual search a peculiar protest of the part of the inhabitants against the authorities.

Наталія Буланова,директор Музею історіїм. Дніпродзержинська
Переглядів: 1224 | Додав: museumkamyanske | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання