МЕНЮ САЙТА
<
>
 
САЙТИ ДРУЗІВ
<
>
 
Статистика
 
Головна » 2009 » Лютий » 26 » Історія міста Дніпродзержинська(до 1936р.м.Кам'янське)
22:11
Історія міста Дніпродзержинська(до 1936р.м.Кам'янське)

Переглянути більшу мапу

   ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬК (до 1936 – Камянське)місто обласного значення Дніпропетровської області. Знаходиться на обох берегах Дніпра (Дніпродзержинського водосховища), за 35 км від обласного центру. Пл. 138 кв. км. У 1938 р. до складу міста включені села Романкове та Тритузне. Підпорядковані: смт Карнаухівка, с. Світле. Адм.-територ. р-ни: Баглійський, Дніпровський і Заводський. Пл. 138 кв. км. Насел. 253 598 осіб (на 1.01.2007). (2001 – 253 598 осіб: українців – 82, 05 %, росіян – 15, 7 %, проживають також білоруси, вірмени, євреї, поляки, інші). Залізнич. вузол. Через Дніпродзержинськ пролягають шляхи до міст Дніпропетровськ, Верхівцеве, а також автомобільна та залізнична магістралі через греблю ГЕС і мостовий перехід на Лівобережжя. Територія сучасного міста була заселена ще понад 100 – 40 тис. р. тому, про що свідчить виявлена в 1957 – 1959 рр. Романківська ранньопалеолітична стоянка. За доби Київської Русі у цій місцевості проходили важливі торгові шляхи – Соляний, Залозний, водний „із варягів у греки”, поблизу була переправа через Дніпро. Внаслідок постійних татаро-монголських набігів ці землі перетворилися на частину Дикого поля. В 1-ій пол. ХVII ст. на давньому Торжанському шляху виникло с. Романкове. Масове заселення цих земель починається за Нової Січі (1734 – 1775), коли виникають запорозькі слободи Кам’янське (1750, від слова „камінь” за кам’янистим рельєфом), Тритузне (1740), Карнаухівка (1-а пол ХVIII ст.). Від 1775р. – у складі Слов’ян. провінції Саксаган (Новокодац.) пов. Новорос. губ. Від 1802 – у складі Катеринослав. пов. Катеринослав. губ. Відірване від головних торгових шляхів і основних промислових р-нів, Камянське розвивалося досить повільно. Населення у 1781 складало 840 осіб, а в 1859 – 2 926. Основні заняття жителів – землеробство, скотарство, рибна ловля, промисли. Бурхливий розвиток села почався в 2-ій пол. ХIХ ст., в період індустріалізайії Російської імперії. У Камянському почали будуватися кузні, олійниці, крамниці, млини (1887 – 17 од.). У 1880-х рр., із буд-вом Катерининославської залізниці, яка проходила поблизу і з’єднувала Донбас із Криворіжжям, відбувається промислове піднесення Кам’янського. 1884 на північно-західній околиці селища побудовано шпало-просочувальний завод для потреб Катерининославської залізниці, введенний у дію того ж року, відкрито залізничну ст. Тритузна, що з’єднувалась спеціальною гілкою зі ст. Запоріжжя – Кам’янське. 1887 іноз. Акц. Пд. – Рос. Дніпров. металург. т-ва розпочинають будівництво найбільшого на той час металург. з-ду (2 березня 1889 задута перша доменна піч; нині Дніпровський металургійний комбінат імені Ф. Дзержинського).

     У пошуках заробітків до Камянського прибували селяни не лише з навколишніх сел, а й з центральних губерній Росії, з Білорусі, Польщі. За рахунок переселенців насел. 1896 збільшилося до 19 тис., 1913 становило 40 407 осіб. Н. ХIХ – н. ХХ ст. на землях Камянського, орендованих та викуплених у сільського товариства виросли селища для службовців та робітників: Верхня та Нижня колонії, Нові плани, Піски. На поч. ХХ ст. діяли заводське двокласне училище, 2 гімназії, 9 початкових шкіл, заводська лікарня на 75 місць, народна аудиторія, заводський клуб, яхт-клуб, 2 православні церкви: Свято-Миколаївська заводська та Різдво-Богородична, римо-католицький костьол святого Миколая, лютеранська кірха, дві синагоги, молитовні будинки старовірів та євангелістів. 3 червня 1917 Камянське отримало статус міста. У ході громадянської війни влада у місті неодноразово змінювалася, 1 січня 1920 – остаточно утвердилася радянська. Розпочалася відбудова міста: у квітні 1925 Дніпровський металургійний завод був знятий з консервації і запрацював повним циклом. Камянське(Дніпродзержинськ) поступово перетворювався на крупний промисловий центр: в 1926 вагонобудівельне відділення заводу виділилося в окреме підприємство – вагонобудівний завод ім. газети „Правда”, стали до ладу Державна районна електростанція, коксохімічний завод ім. Орджонікідзе, азотно-туковий, цементний, котельно-зварювальний, цегельний заводи, швейна фабрика та два хлібозаводи. Працювало 4 лікарні, 6 поліклінік, 30 загальноосвітніх шкіл, металургійний інститут ім. М. Арсенічева, Палац культури металургів, драматичнйи театр, музей, аероклуб. 1 лютого 1936 на честь рад. держ. та парт. діяча Ф. Дзержинського місто отримало сучасну назву. Жителі Дніпродзержинська та навколишніх селищ потерпіли від голодомору та зазнали сталінських репресій. Важким випробовуванням для міста стала Друга світова війна: більше 18 тис. дніпродзержинців мобілізовано до діючої армії, майже 11 тис. полягли на полі бою. Від 22 серпня 1941 до 25 жовтня 1943 – нім.- фашист. окупація. У Дніпродзержинську діяло партійно-комсом. підпілля, яке очолювали К. Ляудіс та Л. Лук’янова. Гітлерівці вивезли до Німеччини на каторжні роботи 2994 особи, вбили 1069 дніпродзержинців. Матеріальні збитки становили близько 1 млрд. крб. У післявоєнний час промисловість  Дніпродзержинська поповнилась новими підприємствами: Баглійський коксохімічний, чавуноливарний, Придніпровський хімзавод, інші, введена в дію гідроелектростанція.

У 1970 – місто нагороджене орденом Трудового Червоного Прапора. Нинішній Дніпродзержинськ– крупний промисловий центр Придніпров’я, в якому розташовано 43 підпр-ва, переважно чорної та хімічної пром-сті, а також машинобудування та вироб-ва буд. матеріалів. Поряд з Дніпровським металургійним комбінатом провідними є „Дніпровагонмаш”, „ДніпроАЗОТ”, „Баглійкокс”, „Дніпродзержинський коксохімічний завод”, „Дніпродзержинська ГЕС”, „Дніпродзержинський автомобільний завод”,заводи „Метиз”, „ЗІП” та інші. Функціонує 1188 малих підприємств. Транспортна інфраструктура склад. з пасажирського автотранспорту, трамваю, пасажирської та трьох вантажних станцій, річкового порту. У Дніпродзержинську – 9 учб. закл. IIV р.а., зокрема Дніпродзержинське музичне училище, 2 проф.-техн. учб. закл., 45 заг.-осв. шкіл, 36 дошкільн. навч. закл.; Дніпродзержинський технічний університет, 5 проектн. та науково-досл. установ, зокрема „Дніпродзержинськцивільпроект”, більше 30 філій та відділень банків, 3 кінотеатри, 6 Палаців культури та клубів, художня школа ім. І. Першудчева, 6 музичних шкіл, Дніпродзержинський музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, Дніпродзержинська історії міста музей; 3 спорт. клуби, 3 стадіони, 7 ДЮСШ. З 1994 видається газета міської ради „Відомості”, також 5 приватних та 2 заводські газети, працює міське радіомовлення, приватні канали телебачення. Медична допомога надається мережею із 25 лікувальних та профілактичних закладів, з яких 9 – спеціалізовані. Серед худож. колективів – засл. капела бандуристів, засл. ансамбль нар. танцю „Дніпро”, нар. цирк. колектив „Арена сміливих”, дит. хореограф. ансамблі „Зіронька”, „Веселка”, ансамблі естрадного танцю „Варіант”, нар. бального танцю „Елегія”, зразк. бального танцю „Лілея”, клуб спорт. бального танцю „Сокол”. У місті народилися парт. та рад. держ. діяч Л. І. Брежнєв; фахівець у галузі математики, академік АН УРСР Й. Штокало, фахівець у галузі обчислювал. техніки, чл.-кор. НАНУ В. Баюн, письменники та поети О. Коваленко, Л. Стоянов, О. Плевако, Ф. Ісаєв, В. Бурхан, Д. Завгородній, П. Супруненко, поет-воїн Герой Радянського Союзу (посмертно) О. Стовба, художники Р. Лісовський, В. Овчинніков, Д. Кічко, О. Солодовніков, засл. худ. України В. Жуган, А. Жежер, С. Лаушкін, М. Додарєв, О. Чегорка, С. Бабіч, О. Жила, скульптор І. Першудчев, режисер П. Аведіков – Авдєєнко, композитор, засл. діяч мист. Рос. Фед. В. Бєляєв, оперні співаки Л. Сметанніков, М. Решетняк, В. Герасименко, Д. Справцева, танцюрист, хореограф, нар. арт. України, д-р мистецтвознавства К. Василенко, актор, засл. арт. УРСР, нар. арт. РСФСР О. Голобородько; спортсмени – чемпіон ХХII Олімпійських ігор з важкої атлетики С. Рахманов, віце-чемпіонка ХХVI Олімпійських ігор з академічного веслування О. Ронжина, призери світових та європейських першостей з плавання Д. Краєвський та Д. Завгородній, засл. майст. спорту України Г. Литовченко (футбол); Герої Рад. Союзу І. Шепетов, П. Мурахтов, П. Остапенко, О. Поздняков та інші. Серед памяток арх-ри – Свято-Миколаївський собор (1894). Своєрід. символом міста стала 26-метрова споруда – памятник „Прометей” (1922. арх. О. Сокол), встановлено памятники Ф. Дзержинському (1967, ск. І. Першудчев), Т. Шевченку (2000, ск. Г. Хачатрян), Жінці-Матері (2000, ск. Г. Хачатрян), монумент воїнам-визволителям (1975, ск. А. Зайцев), бюст Л. Брежнєва (1976, ск. В. Сонін, засл. діяч мист. Рос. Фед.), скульптурна композиція, присвячена Президенту Республіки Казахстан Н. Назарбаєву, який упродовж 1958 – 1960 рр. здобував у Дніпродзержинську професію металурга.

Автор статті: Буланова Наталія Миколаївна – кандидат історічних наук, директор музею історії Дніпродзержинська


Переглядів: 4652 | Додав: museumkamyanske | Рейтинг: 4.3/6
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Пошук

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання